Ускладнене горе: чому біль після втрати не минає 

Якщо минув рік, а туга за близькою людиною й досі стискає серце так, ніби все сталося вчора; якщо життя здається порожнім, а радість — недосяжною; якщо ви ловите себе на думці: «Чому мені не легше?» — ви не самі.

Багато людей у такому стані починають звинувачувати себе: у слабкості, у «неправильному» горюванні, у нездатності впоратися. Але справа не у силі характеру. І не у відсутності волі. Йдеться про особливий психічний стан, який має назву — ускладнене горе.

У цій статті — про те, як ускладнене горе виникає і чому воно так довго не відпускає. Про різницю між болем, який рухається, і болем, який застрягає. І про шлях, яким душа може знову повертатися до життя.

Що таке ускладнене горе і чим воно відрізняється від «нормального» горювання

Горе — це природна психічна реакція на втрату близької людини. Для більшості людей з часом інтенсивність болю поступово зменшується: емоції хвилеподібно накочуються й відступають, а втрата повільно інтегрується в життєвий досвід. Людина знову починає функціонувати, будувати плани й відчувати зв’язок із життям.

Ускладнене горе — це стан, за якого цей процес не відбувається. Біль не слабшає, а ніби «застрягає», блокуючи повернення до життя. Згідно з сучасними психіатричними класифікаціями, у дорослих про ускладнене горе йдеться тоді, коли інтенсивна туга за померлою людиною, постійна зосередженість на втраті та кілька характерних симптомів тривають понад рік і суттєво порушують повсякденне функціонування.

До таких симптомів можуть належати:

• відчуття втрати частини себе, криза ідентичності;
• труднощі з прийняттям факту смерті;
• уникання всього, що нагадує про втрату;
• сильний емоційний біль, який не слабшає з часом;
• відчуття, що життя зупинилося або втратило сенс;
• емоційне оніміння;
• глибоке відчуття самотності.

Нейронауковиця Мері-Френсіс О’Коннор описує горе як болісний процес для мозку:

«Горе — це завдання для психіки навчитися жити у світі без людини, яка була глибоко вплетена в наше сприйняття реальності».

Психотерапевтка Кетрін Шір, яка багато років досліджує цей стан, наголошує: ускладнене горе — це не просто сильний смуток, а тривале, виснажливе переживання, що заважає людині жити й функціонувати.

Якщо порівнювати образно, звичайне горювання схоже на хвилю: вона може бути дуже сильною, накривати з болем і сльозами, але з часом відступає, дозволяючи жити далі, не забуваючи.

В ускладненому горі хвиля не відходить — біль фіксується, а життя ніби зупиняється.

Це не слабкість і не «нездатність впоратися». Це психічний стан, який потребує розуміння й професійної допомоги — і який піддається терапії.

Клінічний кейс Ірвіна Ялома «Мама і сенс життя»

Розпізнати ускладнене горе часто допомагають не окремі симптоми, а те, як вони непомітно проникають у всі сфери життя — у стосунки, тіло, спосіб бути з людьми. Щоб побачити це не в теорії, а в живій людській історії, звернімося до клінічного кейсу Ірвіна Ялома з книги «Мама і сенс життя» — тексту, який багато років залишається для мене одним із найщиріших про втрату.

Ірен було трохи за сорок. Вона — хірургиня. Людина, яка звикла діяти точно, швидко й без сентиментів. У її професії емоції — розкіш, яку можна дозволити собі хіба що після операційної. У житті — майже так само.

У терапію вона прийшла тоді, коли її чоловік уже повільно помирав від неоперабельної пухлини мозку. Та насправді її історія горя почалася значно раніше.

У підлітковому віці вона втратила брата в автокатастрофі. Потім — батька. Жодна з цих втрат не мала простору для проживання. Не було ані ритуалу прощання, ані підтримки, ані дозволу бути вразливою. У її внутрішньому світі втрати не завершувалися — вони складалися одна на одну, формуючи те, що Ялом назве «замороженим горем».

Своє переживання Ірен описувала як «чорну слизьку субстанцію». Образ точний: горе не мало форми, але мало вагу. Воно було всередині, проте робило її непридатною для контакту. Вона майже не дивилася людям в очі. Уникала емоційної близькості. Жила з глибокою переконаністю, що життя після втрати — зрада.

Провина стала її способом залишатися поруч із померлими.

Саме тут ускладнене горе перестає бути просто болем — і стає ідентичністю.

Її терапія з Ірвіном Яломом тривала сім років — це найдовший і один із найглибших розділів його книги «Мама і сенс життя». Прорив стався не тоді, коли Ірен «усвідомила щось важливе», а в момент близькості зі своїм психотерапевтом.

У її внутрішньому світі терапевт мав бути контейнером, а не людиною з болем. Він мав витримувати — але не відчувати. І тому її першою реакцією в момент, коли терапевт поділився власним досвідом втрати, був гнів.

Але саме в цій точці в терапії вперше з’явилися дві живі людини з болем. І сльози. Не як емоційна розрядка — а як руйнування захисної конструкції.

Потім Ірен узяла Ялома за руку — як жест дозволу бути вразливою в присутності іншого.

У клінічному сенсі це означало: її горе вперше перестало бути ізольованим.

Саме тому ускладнене горе не варто лікувати порадами на кшталт «час лікує» або «треба відпустити». І якщо ваш біль після втрати не слабшає, якщо життя ніби зупинилося — це не означає, що з вами «щось не так». Це може означати, що ваше горе просто досі не мало з ким бути розділеним.

Основні симптоми ускладненого горя

Ускладнене горе проникає в емоції, поведінку та тіло, порушуючи нормальне життя понад рік.

Емоційні симптоми

• Постійна інтенсивна туга  за померлим – ніби серце тягне до людини щодня.
• Глибока порожнеча та втрата сенсу: світ тьмяніє, здатність відчувати радість зникає — стан, відомий у психіатрії як ангедонія.
• Емоційне оніміння або, навпаки, надмірний біль.
• Провиною: “Як я можу сміятися/жити, коли їх немає?”.
• Гнів, гіркота чи невіра в втрату. Якщо ви постійно сумуєте після смерті близького чи не відчуваєте радості роками – це типові ознаки.

Поведінкові симптоми

• Уникання всього, що нагадує про втрату (місця, розмови, свята) або, навпаки, надмірне застрягання в спогадах (постійний перегляд фото, речей).
• Соціальна ізоляція: відмова від зустрічей, втрата інтересу до друзів.
• Неможливість виконувати роботу, хатні справи, догляд за собою – життя “на паузі”. Багато хто шукає: “не можу функціонувати після втрати” чи “уникаю людей після смерті близького” – це саме про це.

Тілесні та психосоматичні прояви

• Порушення сну: безсоння, кошмари або надмірна сонливість.
• Хронічна втома, виснаження без фізичної причини.
• Тривога, прискорене серцебиття, панічні атаки.
• Тілесне “оніміння” чи, навпаки, незрозумілі болі (голова, груди, шлунок). Тіло реагує на невиражене горе: фізичні симптоми – це крик душі про допомогу. Якщо після втрати тіло болить чи сон зник – це не “просто стрес”, а частина стану.

Чому горе ускладнюється: ключові причини

Чому горе не минає і перетворюється на ускладнене? Це залежить від факторів, які роблять втрату особливо важкою для переробки. Дослідження показують, що ризик вищий при певних обставинах – це не ваша провина, а реакція на травму.

• Раптова чи травматична смерть (аварія, насильство, самогубство): мозок не встигає підготуватися, немає часу на прощання. Несподіваність втрати – один з найсильніших предикторів (дослідження APA та мета-аналізи).
• Смерть близької людини, від якої залежить ідентичність (партнер, дитина): руйнується основа “хто я тепер?”. Такі втрати часто призводять до глибокої порожнечі та втрати сенсу.
• Попередні травми чи психічні проблеми (ПТСР, депресія, дитячі травми): нова втрата активує старі рани, горе накопичується.
• Відсутність соціальної підтримки: коли навколо кажуть “час лікує” чи уникають теми, біль заглиблюється. Брак опори – ключовий фактор ризику.
• Контекстні фактори (війна, еміграція, пандемія, неоднозначна втрата): втрата опори, невизначеність (наприклад, тіло не знайдено) не дають “завершити” історію.

Полін Босс, авторка теорії невизначеної втрати, пояснює: коли втрата неясна чи травматична, мозок застрягає в невизначеності, коливаючись між надією та відчаєм, що блокує нормальне горювання.

Якщо ви запитуєте “чому я застрягла в горі” чи переживаєте горе після війни/втрати в складних обставинах – часто причина в цих факторах. Розуміння їх допомагає нормалізувати стан і шукати допомогу.

Ускладнене горе, депресія чи ПТСР: як відрізнити

Симптоми часто перетинаються, тому легко заплутатися. Ось ключові відмінності:

• Ускладнене горе: біль чітко прив’язаний до конкретної втрати. Домінує туга  за померлим, постійна зосередженість на спогадах про нього. Спогади можуть одночасно приносити тепло й біль. Основний фокус — на людині, яку втратили.
• Депресія: загальне відчуття безнадії та порожнечі. Усе життя здається марним, а не лише в контексті втрати. Радість майже недосяжна. Самооцінка знижена, провина носить загальний характер («зі мною щось не так»), а не пов’язана безпосередньо з продовженням життя після втрати.
• ПТСР: основний акцент — на травматичній події (обставинах смерті). Переважають нав’язливі спогади, нічні кошмари, підвищена настороженість, уникання всього, що нагадує про травму. Туга за померлою людиною відходить на другий план.

Перетин: ускладнене горе може супроводжуватися депресією чи ПТСР, особливо при травматичній втраті.

У горі можливі моменти тепла від спогадів, у депресії – суцільна темрява. Не діагностуйте себе самі – зверніться до фахівця. Якщо біль роками фіксований на втраті і не слабшає – ймовірно, ускладнене горе.

Подорож зцілення в “Дикій”

У фільмі “Дика” (2014) Шеріл Стрейд, втративши матір від раку, занурюється в хаос: розпад шлюбу, наркотики і хаотичні сексуальні зв’язки з незнайомцями – афект, де тіло шукає забуття від болю, але лише поглиблює порожнечу. Врешті, вона вирушає в самотній похід Тихоокеанським хребтом, де кожен крок стає розмовою з втратою. Фільм м’яко ілюструє, як ускладнене горе штовхає до саморуйнування, але природа і спогади поволі перетворюють біль на силу, дозволяючи відпустити без забуття.

Леся Українка: горе в поезії та “Одержимій”

Леся Українка, втративши коханого Сергія Мержинського від туберкульозу в 1901 році, перетворила свій біль на поетичний шедевр. У драматичній поемі “Одержима” героїня Міріам, одержима тугою за померлим, відмовляється від світу: “Я не покину його… Я одна не сплю, я вкупі з ним страждаю…”. Це феномен ускладненого горя – всепоглинаюча туга, неможливість відпустити, емоційне оніміння, де любов стає в’язницею, а провина за “жити далі” блокує радість. У циклі лірики, як “Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами” чи “Все, все покинуть, до тебе полинуть…”, Леся ніжно малює феномени: постійне застрягання в спогадах, порожнеча, ідеалізація втраченого, що робить горе хронічним, але й джерелом творчої сили, нагадуючи, як біль може трансформуватися в мистецтво.

Як психотерапія допомагає при ускладненому горі: про EMDR

Психотерапія при ускладненому горі – це м’який, безпечний простір, де туга поступово інтегрується в життя, а не блокує його. Ми працюємо з емоціями, провиною, спогадами, повертаючи сенс і зв’язок із собою.

Особливо ефективний метод, яким я володію та часто застосовую, – EMDR (Eye Movement Desensitization and Reprocessing), десенсибілізація та переробка рухами очей. Цей підхід, рекомендований ВООЗ для травм, ідеально пасує до ускладненого горя, особливо коли втрата раптова чи травматична.

Як працює EMDR:

Травматичні спогади про втрату “застрягають” у мозку в сирому, болісному вигляді, викликаючи постійну тугу, флешбеки чи оніміння. Під час сеансу, через білатеральну стимуляцію (рухи очей, дотики чи звуки), мозок природно переробляє ці спогади – ніби “перезаписує” їх. Біль слабшає, спогади стають менш інтрузивними, з’являється місце для тепла й прийняття.

Результат: туга трансформується – ви пам’ятаєте з любов’ю, а не з паралізуючим болем. Повертається енергія, бажання жити, сенс майбутнього.

Я, Юлія Клименко, працюю з українцями онлайн українською мовою – де б ви не були. Якщо горе не відпускає, EMDR може стати тим мостом до полегшення. Запишіться на консультацію – разом ми знайдемо шлях до зцілення.

📚 Список використаних джерел

1. Кетрін Шір. Ускладнене горе та його лікування — опис у науковій літературі про поняття Complicated Grief
   Посилання на опис концепції: Complicated Grief – наукове пояснення (ResearchGate)

2. Мері-Френсіс О’Коннор. Мозок у горі: як ми вчимося жити після втрати — англійське видання The Grieving Brain
   Інформація про книгу: https://www.harpercollins.com

3. Полін Босс. Невизначена втрата: як жити з горем без завершення (Ambiguous Loss)
   Посилання на опис концепції і праці Босс: Ambiguous Loss – Pauline Boss (ResearchGate)

4. Американська психіатрична асоціація. DSM-5-TR: Розлад тривалого горювання — офіційний класифікатор психічних розладів
   Інформація: https://www.psychiatry.org

5. Всесвітня організація охорони здоров’я. Рекомендації щодо роботи з травмою та стресовими розладами
   Інформація: https://www.who.int

6. Френсін Шапіро. EMDR-терапія: десенсибілізація та переробка травматичних спогадів

7. Бессел ван дер Колк. Тіло веде рахунок (The Body Keeps the Score)

8. Ірвін Ялом. Мама і сенс життя (Momma and the Meaning of Life)

9. Леся Українка. Одержима — драматична поема
   Інформація: https://uk.wikipedia.org/wiki/Одержима

10. Леся Українка. Лірика періоду втрати Сергія Мержинського — вибрані поетичні твори про горе та тугу
    Інформація про творчість: https://uk.wikipedia.org/wiki/Леся_Українка

11. Дика (Wild), 2014, режисер Жан-Марк Валле — кіно, зняте за мемуарами Шеріл Стрейд
    Інформація про фільм: https://www.imdb.com/title/tt2305051/

12. Фільм знятий за мемуарами Шеріл Стрейд — Wild: From Lost to Found on the Pacific Crest Trail
    Про книгу-мемуари: https://www.cherylstrayed.com